Готуйтесь, а не чекайте

Пів року тому у своєму інтервю Юлія Лапутіна, очільниця Міністерства у справах ветеранів, сказала, що після війни кількість людей, дотичних до ветеранської політики, сягне близько 5 мільйонів. За цією цифрою стоять близько 5 мільйонів особистих історій. Одним із завдань у процесі реінтеграції ветеранів та ветеранок є побудова діалогу та порозуміння між тими українцями й українками, що мали військовий досвід і тими, хто працював у тилу

Основна мета проєкту «Шлях стійкості» — підвищення стійкості українців через посилення потенціалу психосоціальної підтримки ветеранів. Обовязковою складовою є проведення сесій зі спільного прийняття рішень у 14 відібраних громадах. Це необхідно, аби допомогти локальним ініціативним групам врахувати потреби та досвід різних людей, перш ніж почати роботу над планом соціального згуртування. На втілення запланованих активностей громади можуть отримати обладнання та матеріали на суму до 20 тисяч євро. Розповідаємо історію Святослава Ніколайчука, який був у ролі фасилітатора, аби пояснити, як це працює на практиці

Святославактивіст з великим досвідом, з 2000-го по 2011-й працював у громадському секторі, потім ще 10 років у в органах місцевого самоврядування. З 2015 по 2016 брав участь у бойових діях як доброволець.

Нині ж працює у міжнародній організації ChildFund Deutschland, зокрема з ветеранським напрямком. Також разом із дружиною Святослав заснував волонтерську ініціативу «Сімейний підряд» і з 2014 року (а від 2022  — у новому форматі) опікується потребами внутрішньо переміщених осіб і тими, хто потребує гуманітарної допомоги

Нещодавно Святослав отримав грантову підтримку як ветеран від Українського ветеранського фонду на обладнання для реабілітаційного центру, який вони разом з Подільською Агенцією Регіонального Розвитку зараз відкривають у Вінниці

Приблизно тут починається історія Свята у проєкті «Шлях стійкості»: «У мене був, скажімо так, незакритий гештальт в плані отримання навчання по фасилітації діалогів, от доля таким чином і наздогнала». Чоловік поділився, що хоч і мав досвід аж з 2006 року (багато працював у сфері відновного правосуддя, медіації, кола порозуміння), проте не мав нагоди отримати кваліфікацію саме у проведенні діалогових сесій. Попри це, інтерес до теми мав давно.

Тож після навчання Святослав почав працювати з ініціативними групами у трьох різних громадах: «Під час зустрічей я ставив собі головне завдання: щоб люди почули одне одного. В першу чергу органи місцевого самоврядування почули тих, для кого вони цей проєкт пишуть. Для кого будуть працювати ці центри, для кого будуть ті заходи і послуги, які вони будуть надавати? Щоб це не було просто в нікуди, і нікому не потрібно». 

Звичайно, контекст у всіх трьох випадках дещо відрізняється. Так склалось, що в одній громаді фокус був у спілкуванні з ветеранами, в іншійз дружинами загиблих воїнів, а у третійз матерями. Сесії також не проходили за чітким універсальним шаблоном: «Я постійно імпровізую, бо не можна діалог по сценарію робити, це ні про що». 

Процес включення різних соціальних груп до прийняття рішень важливий, але водночас не легкий. Наприклад, на одну сесію до Святослава прийшли представники\ці місцевого самоврядування з готовим планом заходів. Однак, він не був узгоджений з іншими учасниками\цями. Фасилітатор створив такі умови, щоб напрацювання презентували іншим і отримали зворотній звязок: «Як мінімум, вони презентували цю програму». 

Святослав постійно наголошує, що іншим важливим аспектом, необхідним у процесі реінтеграції ветеранів та ветеранок є готовність суспільства. На його думку, кожному та кожній з нас необхідно побудувати стратегію спілкування з ветеранами\ками всередині своїх родин та спільнот. Рефлексуючи щодо значення проєкту в загальноукраїнському контексті, чоловік ділиться

«Це піщинка порівняно з тим, що потрібно встигнути зробити, щоб підготувати суспільство, громади, родини». 

Проєкт впроваджується Міжнародною організацією з міграції (МОМ) у партнерстві з Громадською організацією «СТАН» за фінансування Міністерства закордонних справ Німеччини.