Коли є до кого звернутися. Про підтримку молодих активісток і активістів

Уже кілька років ГО «СТАН» впроваджує програму «Молоді амбасадор(к)и розмаїття», яка допомагає молоді розвиватися, втілювати свої проєкти, знаходити однодумців. Пропонує навчання за темами прав людини, лідерства, інклюзивності, гендерної рівності та фемінізму, прав ЛГБТКІ+, деколонізації, культури пам’яті, а також ролі й можливостей мистецтва. Формує середовище, що буде впливовим у повоєнній розбудові країни. Однак важливо, щоб молоді люди могли зосередитись на цих речах. Щоби труднощі життя, які, хоч-не-хоч, а трапляються, не зіштовхнули їх зі шляху. Тому СТАН, спільно з партнерами, започаткували програму підтримки для активної молоді. Як це працює і кому це потрібно — читайте далі.

Стати на ноги

Молодь завжди були рушійною силою змін. Молоді люди прагнуть впливати на свою країну, на громади, в яких живуть. У них вдосталь ідей, сил і натхнення, аби щодня робити цей світ трохи кращим. Та є й інший бік медалі. Зазвичай молодь не має власного житла, фінансової подушки чи інших атрибутів «впевненої, безпечної зрілості». Молоді люди лише починають ставати на ноги. Тим часом в Україні повномасштабна війна, і їм набагато, набагато складніше, ніж могло би бути. А все ж, найактивніші з них вчаться й одночасно працюють (нерідко на кількох роботах чи над кількома проєктами), та ще й волонтерять і займаються громадською діяльністю. У них багато віри й наснаги, але мало часу та грошей. Тож іноді молоді люди потребують підтримки. Чи фінансової, чи моральної. Добре, коли є до кого звернутися. Однак не завжди й не всі мають таку можливість. Тому ГО «СТАН», спільно з альянсом за права, рівність та міжнародну солідарність ActionAid, за підтримки Disasters Emergency Committee (DEC), в рамках програми «Молоді  амбасадор(к)и розмаїття» започаткували проєкт індивідуальної підтримки молодих активістів та активісток. Мова не про звичну гуманітарну чи фінансову допомогу. Ідея в тому, щоб підтримувати за індивідуальними запитами, і саме в такій формі, в якій цього потребує кожна окрема людина.

Отож активіст(к)и, волонтер(к)и отримали змогу подавати заявки й формулювати, що саме їм потрібно. Скажімо, хтось має проблеми зі здоров’ям, а грошей на лікування не вистачає. Або ж бракує, щоб заплатити за освіту. Комусь треба обладнання для старту власної справи. Багато людей звертаються за психологічною підтримкою. Загалом ідеться про потреби, вирішення яких дозволить людям зосередитися на головному: розвивати себе та своє середовище, працювати, волонтерити й допомагати іншим. 

За даними внутрішнього моніторингу ефективності такої допомоги, 77% респондентів та респонденток вважають, що головний її результат — можливість навчатися та працювати. Крім того, 63% опитаних підкреслили саморозвиток, як результат. Відзначали й допомогу в купівлі речей (комп’ютери, зарядні станції), розв’язання побутових проблем (житло, одяг), покращення здоров’я. Варто також сказати:  76% респондент(ів)ок відповіли, що допомога була дієвою на 100%. Однак ті 24%, що не відмітили цей пункт, все ж вказали, що це допомогло їм краще реалізувати свої плани. «Це можливість підтримувати молодих людей, щоб вони не зупинялися, а продовжували займатися волонтерством або громадським активізмом», — пояснює менеджер програми Володимир Ковтун.

Можливість започаткована, перш за все, для учасників і учасниць програми “Молоді амбасадор(к)и розмаїття”, однак подавати заявки можуть і всі інші, хто має досвід волонтерства та громадського активізму. Також перевага надається людям, які належать до вразливих соціальних груп, які є переселенцями, мають інвалідність, або ж проживають у малих громадах.

Далі розповімо, яку роль ця підтримка відіграє для молодих людей.

Анатолій і його історія

Анатолію 19. Він студент Херсонського аграрно-економічного університету й голова ГО “Security prav“,  яка займається протидією торгівлі людьми.  У серпні 2022 року хлопець виїхав з окупованих Олешок, Херсонської області. Невдовзі почав волонтерити, й каже, що це допомогло не тільки іншим, але і йому самому. Найкраще, якщо свою історію розповість сам Анатолій.

«Коли ми переїхали, я нічим не займався. Слава Богу, в мене чотири брати й дві сестри, то допомагав їм уроки вчити. Але в місті жодної зайнятості не мав. Депресія, не депресія… Я не лікар, щоб діагностувати, але я пив у місті чашку кави, а потім повертався додому, уроки вчив… і так пів року. Коли я побачив можливість волонтерства в “Червоному Хресті”, то вхопився за неї, бо зрозумів, що це спілкування з людьми. “Добрий день” і вже з кимось та й познайомився. А оскільки там ще й ВПО — то це точно свої люди. Завдяки волонтерству я більше дізнався про громадський сектор, про можливості для молоді. Згодом поїхав на молодіжну літню школу від Міжнародної організації з міграції (МОМ) і там дізнався про проблематику торгівлі людьми. На жаль, мені ця проблема знайома.

Коли мені було 13 років, я захотів попрацювати на морі; у нас на Херсонщині це поширена праця. Мама сказала: “Так не відправлю, бо боюся за тебе, а до знайомої можу (колись ми в неї відпочивали й нам сподобалося). Так ми з сестрою й поїхали. Перший тиждень було нормально. Жінка дала нам адаптуватися, покупатися в морі. Ми жили в нормальних номерах. Але через тиждень вона переселила нас у сарай. Ми працювали з сьомої ранку до третьої ночі. Я був на кухні, а паралельно барменом. Мені тринадцять, а я продавав алкоголь. Телефони вона в нас забрала. Мама спілкувалася з цією пані Світланою, і та казала, що все у нас класно: “Ой, та вони працюють. Ой, та вони на морі, тому й не дзвонять”. А ми тяжко працювали й моря не бачили. Слава Богу, приїхав наш зведений брат, який уже досить дорослий, побачив усе це і врятував нас.

Пізніше, в рамках одного тренінгу зібралися активні люди з цієї проблематики і я подумав: “Клас, будемо щось разом робити”. Так ми запланували першу ініціативу: чотириденні тренінги, на яких розповідали про правила безпечного працевлаштування.

Тоді я почав їздити на ВідНОВА.ua, доєднався до БУР. Я люблю подорожувати, знайомитися з іншими громадами, але досі не мав такої можливості. У грудні 2023 року  дізнався про програму “Молоді амбасадор(к)и розмаїття”. Імпонувало, що це в Карпатах і що буде навчання за різними темами, що можна буде реалізувати свою ініціативу. Я потрапив на вступний воркшоп і відкрив для себе фемінізм (до того я думав, що це коли голі жінки стоять біля мерії). Далі мені було цікаво відвідати воркшоп “Гендерна рівність, жіноче лідерство і фемінізм. Поясню чому мені так важливо висвітлювати роль жінок у суспільстві. У мене є дві сестри й мені небайдужа їхня доля. Все, що я зараз роблю, буде впливати на їхнє життя.

Підтримка від СТАНу  мені була дуже потрібна, бо я вже сепарувався від батьків (взагалі я виховуюся в прийомній родині). У 14 років, коли я пішов до училища, вже почав частково сепаруватися. У мене з’явилася стипендія. Пізніше, коли волонтерив, мені платили компенсацію. Отак з часом я вже знав, що розраховую на свої кошти.

Це класно, коли молода людина може так швидко себе забезпечувати, але іноді мені складно сказати, що, все ж таки, я потребую підтримки. Та я зміг виразити це СТАНу. За допомогу, яку я отримав, зміг купити одяг, деякі необхідні речі. І вишиванку. Я  дуже її хотів, але досі не міг собі дозволити. Також купив шафу, бо в мене її не було.

Крім того, я скористався психологічною підтримкою, і це дуже допомогло. Я навіть не всю її використав. Вистачило трьох сесій, вони мене перезавантажили. Одного разу я сидів із Яною, психологинею, й вона сказала мені: “Подивися на вулицю, на природу: там квіти цвітуть”. А я досій й не бачив. Ходив, і не бачив… А тоді виглянув із вікна й бачу, що справді листя вже на деревах, а не бруньки. Наче так усе просто, але це дуже допомогло».

«Я важлива, я вартий чи варта більшого»

Психологічна робота — окрема й вагома частина у програмі підтримки молодих активісток та активістів, тому з організацією постійно працюють дві психологині: Яна Малига, про яку ми вже згадували, та Марія Якимович. А крім того, молоді люди, отримавши допомогу від СТАНу, можуть звертатися й до інших фахівців чи фахівчинь. Вибір психолога — це справа індивідуальна.

«Багато на кого повпливала війна й невизначеність, — розповідає Марія Якимович про корені більшості запитів, — від початку повномасштабного вторгнення минуло вже два з половиною роки, а загалом війна десять років. Це впливає. Люди не знають, як їм бути. Перед багатьма постали питання: “Залишатися в Україні, чи пробувати їхати в інші країни? Як розвиватися, яку професію обирати (що буде важливим за кілька років)? Чи вийде мені закінчити ВНЗ?»

Марія також зауважує, що молоді стало важче навчатися. Бувало, що під час іспитів лунала тривога й доводилось перериватися, бігти у сховище. Люди стресували й це впливало, а тепер вони не задоволені балами. Або ж студенти розповідають про нічні тривоги, під час яких треба було спускатися в укриття. Це й фізично важко, бо потім на парах вони невиспані.

«У частини людей тривожність, депресія, — пояснює Марія, —  коли я бачила, що у людини депресія, то пропонувала консультацію психіатрині». Зрештою, існує багато проблем, коли психологічних консультацій замало, й варто звертатися по психотерапевтичну або психіатричну допомогу. «Під час консультацій я дійшов до висновків, які залишаться на все життя, — розповідає Максім, — також, Марія не пропустила мої слова про хронічні головні болі після стресу та постійну тривожність. Допомогла знайти хорошу психіатриню. Від нашої останньої консультації минуло близько місяця і я можу сказати, що це було не даремно. З постійним стресом майже вдалося впоратись, із тривожністю теж. Звісно, такі проблеми не зникають швидко. Є ще над чим працювати, але я відчуваю, що далі можу впоратися самостійно».

«Співпраця з Машею допомогла мені прийняти загибель брата, яку я не могла пропрацювати протягом двох років. Це було основним запитом і проблемою, яка впливала на моє сприйняття повсякдення. Тепер мені стало простіше сприймати усе навколо. Я стала менш емоційно та радикально (з крайнощів у крайнощі) на все реагувати. І раніше в мене було тільки “все погано й безвихідь”, а тепер я знаю, що з будь-чого є вихід, і я з готовністю приймаю проблемні ситуації», —  ділиться Олена.

Іноді нам бракує часу та сил, а робота й різноманітні справи перетворюються на невпинний потік. Ми давно звикли, що нам важко, бо війна, бо на нас напала Росія. Переконуємо себе, що мусимо «вигрібати» ще більше, й тримаємося з останніх сил. Не всі, й не часто задумуються, що треба десь-колись видихнути. Що коли не допоможемо спершу собі, то не вийде допомогти комусь іншому. Тому так цінно, якщо матеріальна чи психологічна підтримка дозволить людині перевести дух і зрозуміти, як бути далі. А потім, зрештою, продовжити шлях.  «Мена важливо, що в часі спільної роботи приходить усвідомлення і клієнт чи клієнта каже собі: “Я важлива, я головна людина у своєму житті. Я вартий чи варта більшого, кращого”, — міркує Марія Якимович, —  зміна ставлення до себе, або до життя — гарний показник, що це було недаремно».

Проєкт «Мережа для демократії: будуємо майбутнє з європейськими лідерами_ками завтрашнього дня»» реалізується громадською організацією «СТАН» та ActionAid у партнерстві з  ГО «Центр суспільних трансформацій ТЕНЕТ», ГО «Інсайт», ГО «Чернівецьке об’єднання «Захист» за підтримки Міністерства закордонних справ Данії. даний проєкт є частиною програми «Молоді амбасадори_ки розмайття». 

Це програма для молоді та молодіжних працівників з посилення соціальної згуртованості для створення інклюзивного, мирного суспільства, мінімізації ймовірності конфліктів, що виникають між різними групами, та прискорення процесу інтеграції молодих людей з числа ВПО. Програму реалізує громадська організація «СТАН» у партнерстві з альянсом за права, рівність та міжнародну солідарність «ActionAid» за підтримки Disasters Emergency Committee (DEC), Global Fund for Children (ША), Terre Des Hommes (Німеччина) та IM Swedish Development Partner (Швеція).