Мобільний мистецький простір у Нерубайському

Нерубайське — велике село та центр однойменної територіальної громади на березі Хаджибейського лиману, неподалік від Одеси,  відновлює культурне життя за допомогою ентузіастів та підтримки від проєкту  МОМ «Шлях стійкості».

Олена Дідур — ініціаторка участі у проєкті МОМ

Вісімнадцять років Олена була директоркою мистецької школи в Нерубайському.  Окрім того, організовувала фестивалі та  конкурси. Понині діє мистецький фестиваль “Світанок”, заснований Оленою у 2010 році. 

З 2021 року її життя різко змінилося. Олена зіткнулася з важкою хворобою, а потім, у 2022 — з повномасштабним вторгненням Росії.  “Моє захворювання, потім війна — це були важкі випробування… Я залишила директорство й зараз працюю начальницею відділу культури та туризму в нашій громаді, — розповідає вона, — Коштів на реалізацію задумок немає. До повномасштабної війни ми підтримували талановитих дітей. Перший рік війни я  віддавала майже всю зарплату на придбання матеріалів для проведення майстер-класів та активностей. Далі, аби бути корисною, зібрала ініціативну групу з членів ГО « Фаворит» й вирішила спробувати взяти участь у “Шляху стійкості”.

Мобільний мистецький простір

Як і в інших громадах, що долучилися до проєкту “Шлях стійкості”, який впроваджує Міжнародна організація з міграції (МОМ) у партнерстві з Громадською організацією «СТАН» за фінансування Міністерства закордонних справ Німеччини, тут усе починалося з навчання та стратегування, діалогових сесій. Мешканці громади гуртом вирішували, що важливо для громади, на що є запит і що можна втілити справді якісно. “До нас приїздили представники МОМ і ми разом вирішували, чим саме будемо займатися, чим наша громада має бути корисною, — розповідає Ольга Гайденко, заступниця директора Нерубайської школи мистецтв, викладачка образотворчого мистецтва, — Маючи вільний хол на першому поверсі будинок культури, а на другому  — школу мистецтв, ми вирішили організувати на першому поверсі безбар’єрний сімейний мистецький простір – «Артпростір», щоб показувати дітям фільми, проводити корисні лекції та майстеркласи”.

В рамках проєкту створення «Артпростору» були придбані  мобільні меблі, пуфики, мати, великий телевізор, електропіаніно, а також обладнання для автономного електропостачання, завдяки якому змогли провести низку мобільних заходів просто неба.  Прилади автономного постачання дали можливість організовувати культурні заходи у громаді під час перебоїв з електрикою.  “Ми перекладаємо це все в різні куточки, як кубик Рубіка,  — розповідає Олена Дідур,  — Там і майстер- класи й презентації, перегляди мільтфільмів та кіно, ігрові майданчики, художні виставки. Все мобільне, і дає нам можливість приїхати до людей у будь-який куточок громади та показувати фільми, проводити майстеркласи й різні культурні активності. Це буде продовжуватися, ми дуже задоволені,  що маємо змогу так працювати“.

Концерти повернулись 

Концерти в будинку культури знову стають частиною життя Нерубайського та інших сіл громади. Тут багато аматорських вокальних колективів, а також солістів, хореографічних ансамблів, у тому числі й дитячих. “На культурі все тримається, концерти відновлюють людину після пережитого стресу, — пояснює Олена Дідур, — Перші пів року війни все стояло, у будинку культури був волонтерський центр, плели сітки, збирали допомогу. А потім ми побачили, що мистецтво є необхідним і для дітей, і для дорослих. Ми стали проводити майстеркласи й робити все для того, щоб діти могли менш стресово переносити негаразди”.

Олена розповідає, що особисто запрошує людей на концерти. Це й сім’ї військовослужбовців, ветеранів і тих, хто віддав своє життя, боронячи Україну. Є й переселенці, й багатодітні сім’ї. У соцмережах не афішує, бо тоді, за словами голови ініціативної групи, збереться до 500 людей (до війни, на концерти просто неба збиралося й понад п’ять тисяч), а зараз так не можна, бо є обмеження щодо кількості та й інші вимоги безпеки. Коли тривога — спускаються у бомбосховище.  Особливо вдався гала-концерт фестивалю «Країна дитячих мрій» до Дня захисту дітей. Було майже 10 хореографічних колективів, а ще співи й виставка образотворчого мистецтва.  “Вийшло яскраве свято, — згадує Олена — Наша громадська організація закупила кубки й медалі всім учасникам та учасницям, а Нерубайська сільська рада — значки та солодощі”. 

“Це важливо, бо люди приходять і вони цим захоплюються. Та й відволікаються від війни,  — ділиться восьмикласниця Ірина Гончар, — У будинку культури ж як можуть намагаюся допомогти, відволікти людей від цього всього напруження. На заходи приходять діти, дорослі, літні люди. І військові приходили до нас на концерти. Потім ми з ними фотографувалися”. Ірина живе в Нерубайському, займається танцями, а ще малює картини. Дівчина дуже активна, бере участь у більшості заходів, що проходять у громаді  і як артистка, і як глядачка. Радіє, що мистецтво повернулося, хоч і з вимогами до безпеки. “Концерти змінилися тим, що коли тривога, тоді ми йдемо до укриття, — каже Ірина, — а все інше – як і було раніше: виступи і подарунки для нас. До Дня захисту дітей роздавали солодкі палички, і рюкзаки подарували. А крім виступів, є ще багато майстеркласів, з малювання, на приклад. До Пасхи ми розмальовували велике яйце”.

Місія: Бути корисною дітям

Від початку повномасштабної війни Ольга Гайденко прагнула бути корисною. І знайшла свій шлях: “Вмію малювати, вмію це правильно подати й розвинути до цього любов. До того ж я можу займатися з дітками, які мають особливі освітні потреби, щоб вони могли ілюструвати свій стан, і щоб навчити їх якогось ремесла, і щоб підтримати їхніх батьків. Також у мене є учні, батьки чи мами яких пішли захищати нашу державу. А є ще багатодітні родини, яким я можу бути корисною”.

Її зайняття та майстер класи стали доступними не тільки дітям, які навчаються в школі мистецтв, а і  всім мешканцям  громади. Ольга особисто обдзвонювала й запрошувала дітей, які особливо потребують цієї уваги. “У в мене є троє діток з особливими освітніми потребами. Вони чудові, я так ними пишаюся, — каже Ольга, —  Вони всі як діаманти, які потрібно лише правильно огранювати, щоб вони засяяли . Ці діти виростуть і стануть дорослими людьми, яким треба працювати, заробляти на себе й втілювати свої мрії. Мені дуже хочеться дати їм цей інструмент.. І якщо я можу хоч трішечки їм допомогти, то чому ні? У мене була дівчинка яка не розмовляла. Ми починали з того, що вона просто рвала свої малюнки, а цього року вона отримала призове місце на конкурсі в Польщі. У неї такий прогрес! Я так пишаюся нею”.

Також Ольга проводила майстерклас із писанкарства та символів у образотворчому мистецтві. Захід був для діток з батьками.  До Нового року розробляли та розмальовували ялинкові іграшки. Для матерів окремо були майстеркласи з розпису картин (це й для стресостійкості, й для того, щоб навчитися краще впливати на свій стан). “Можу сказати як мама: найважливіше те, що діти й батьки разом корисно проводять час, — ділиться Ольга Гайденко, — Вони разом занурюються у знання про наше минуле (символи, які в писанкарстві — це наш культурний фонд, який ми маємо знати). А ще з боку батьків це показує небайдужість і любов до дитини. Таке залишається в пам’яті. “А пам’ятаєш, ми разом створювали іграшки?” Можна зберегти ці іграшки й діти будуть згадувати, як робили їх з батьками. А, не дай Боже, когось із батьків не стане…”

Культура пам’яті

Зараз у громаді працюють над меморіалом героям, що віддали свої життя, захищаючи Україну. Олена Дідур збирала інформацію про воїнів. “Щодня хлопців, на жаль, додається, і це найважче, — розповідає Олена. — Я зустрічалася з родинами загиблих. Вислухати людину, записати спогади, зібрати фото для пам’ятних знаків, мені, людині з інвалідністю було дуже важко морально… Два тижні плакала разом з ними. Нерубайська сільська рада виготовила і встановила пам’ятні знаки загиблим героям в селі Холодна Балка, та в селі Нерубайському. Думаю, тісний зв’язок буде й надалі, ми будемо працювати. Єдине, що в мене не вийшло — це організувати на професійному рівні арттерапію… Деякі дружини, діти, то так. А інші… я бачу, що людям треба виговоритися, виплакатися, а щось робити руками вони ще не готові. В Одесі є ветеран-хаб, там є професійні психологи. Треба буде їх запросити до нас  в Нерубайське. Я буду продовжувати це робити, щоб відновлювати дружин, матерів, дітей”.

Ініціативна група  громади завдячує тим, хто боронять країну жертвучи власним життям. Як багато ще роботи попереду: найперше — прогнати окупантів, відстояти незалежність. Пізніше осмислити все, що відбулося, подбати про культуру пам’яті. Тому такий важлива меморіалізація загиблих героїв, збереження і шанування пам’яті. І звісно, подбати про завтра. А це значить — дбати про дітей, бо вони і є майбутнє. Сьогодні вони потребують підтримки, а завтра будуть розбудовувати країну, змінювати її, керувати нею. Кожен і кожна у своїй громаді, на своєму місці, мірою своїх сил.

Проєкт впроваджується Міжнародною організацією з міграції (МОМ) у партнерстві з Громадською організацією «СТАН» за фінансування Міністерства закордонних справ Німеччини.