Підтримка, яка зробить стійкішими

Коли українці виїздили з охоплених війною міст, вони рятували свої життя. Хтось мав час подумати й зібратися, а хтось просто вибіг із дому, щоб сісти в автобус, потяг чи авто й поїхати якнайдалі. Там, де безпечніше, людям довелося усе починати спочатку, думати про базові потреби. Про дах над головою, їжу, тепло. Про те, де взяти грошей. Добре, щоб переселенці не залишалися з цим сам на сам. Про важливість кризової допомоги, про те, якою вона була, є, і якою повинна бути в майбутньому — читайте в матеріалі. 

Не стихійна допомога

Люди опинилися в містах і селах, де вже нема добре знайомих сусідів, ще нема друзів. Втратили зв’язок з усім, на чому звикли стояти, що додавало впевненості. В таких умовах важливо відчути підтримку, плече, на яке можна опертися. Тому СТАН з партнерами та донорами намагалися швидко реагувати потреби переселенців. З перших днів повномасштабного вторгнення зустрічали, годували, підтримували людей на вокзалі, допомагали з житлом та харчами. Забезпечували прихистки всім необхідним: від їжі, до меблів і техніки.

Повномасштабне вторгнення Росії — це не стихійне лихо, яке приходить раптово, й так само раптово зникає. Війна триває вже дев’ять років, від початку повномасштабного вторгнення минув понад рік, а ми стоїмо, й стаємо тільки сильнішими. І допомога тим, хто її потребує, теж уже не стихійна, а добре організована. 

З огляду на потреби

З осені 2022 року Hilfswerk International, в партнерстві ГО “СТАН” та молдовськими організаціями “Gender-centru” і “Moştenitorii”, втілюють проєкт “Надзвичайна допомога та захист постраждалих ВПО в Україні, та українських біженців у Молдові”. Проєкт покликаний надати невідкладну гуманітарну допомогу людям які постраждали від російського вторгення. Також забезпечити психосоціальну підтримку, й гендерно-специфічний захист переселенців. Однак найбільш базові та зазвичай найперші потреби переселенців — це житло та харчі. Тому станівці почали з облаштування прихистків, і забезпечення його мешканців продуктовими наборами.

При формуванні цих наборів спиралися на досвід інші гуманітарних організацій,  фондів. Намагалися зрозуміти, які продукти люди отримують рідше. “Попри те, що були крупи, макарони, борошно, ми додали до наборів рибу, м’ясо, олію, трохи солодкого. — Пояснює Марічка Келій, операційна менеджерка ГО “СТАН”. —  Ми бачили, що це мало хто дає. Й люди часто говорили, що в них багато круп, макаронів, але, грубо кажучи, нема чим їх мастити”. Щоб зрозуміти, як покращити ці набори створили онлайн-форму для зворотного зв’язку. Отримували відгуки й через координаторок прихистку, які багато спілкуються з людьми на місцях. Наступні продуктові набори коригували відносно зауважень та побажань.

Коли нема тепла та електрики

У Запоріжжі в рамках згаданого проєкту організували доставку гарячих порцій. В гуртожитках навчальних закладів там проживає багато переселенців, серед них студенти, які з окупованих територій, або фронтових міст. Вони не мають можливості повернутися додому. Та зареєстровані ці студенти в гуртожитках і не можуть отримати статус ВПО, не підпадають під жодну з категорій, аби отримати допомогу. 

Коли ГО “СТАН” та партнери дізналися про таку ситуацію, вирішили забезпечити мешканців гуртожитків готовою їжею. Тим більше на той час припав пік перебоїв з електрикою, водою, теплом, тож людям складно було готувати самотужки. “Ми щодня видаємо 360 порцій в п’яти гуртожитках, — пояснює Марічка Келій, —  Маємо в Запоріжжі партнера: благодійний фонд “Українське майбутнє”. Видаємо готові страви: перше, друге, хліб. На сьогодні люди отримали вже близько двадцяти тисяч порцій. Запит є, і ми працюємо, щоб залучити ще ресурси й продовжити надавати цю допомогу”.

Окрім харчів, СТАН та партнери від початку роботи проєкту видали переселенцям три тисячі наборів непродовольчих товарів (засоби гігієни, побутової хімії тощо) та ще дві тисячі наборів жіночої гідності. “В нас є окремий компонент проєкту для підтримки жінок. — Пояснює Келій. — Намагалися покласти те, що потрібно, й немає змоги отримати від інших організацій. Жінки відгукуються, що набори складені з душею й розумінням їхніх потреб. Бо коли виїздили, ніхто ж не думав ні про дзеркальця, ні про щітку для волосся чи манікюрний набір”. Багато уваги присвятили й переліку продукції, й тому, щоб вона була доброї якості. “Хімія від Hilfswerk була дуже якісна, з кожними наборами так є. — каже Ганна Соколова, мешканка прихистку в Лисці. — Це і гігієнічні засоби для жінок, і манікюрні набори. Та й продуктові набори, де крупи, масло, цукор, консерви”.

Стіни та люди

Прихистки для переселенців почали виникати з першого ж дня повномасштабного вторгнення і ГО “СТАН” долучилася до їх створення та забезпечення. Зараз, у рамках згаданого проєкту з HWI організація підтримує десять таких помешкань. Частина з них орієнтована на потреби найвразливіших соціальних груп серед ВПО. Таким є  прихисток для ЛГБТКІ-спільноти на Закарпатті, або ж прихисток у селі Грабовець на Івано-Франківщині, де проживають 14 людей з інвалідністю. 

В рамках проєкту в десяти прихистках зробили низку невід’ємних поліпшень. Скажімо, у Лукавцях Чернівецької області допомогли з системою опалення, в ЛГБТ-прихистку перекрили дах, який протікав. СТАН та партнери допомогли забезпечити переселенців тимчасовим житлом і подбали, щоб там були гідні умови. Крім того, компенсовують витрати на поточні ремонти та прибирання території, значною мірою й на комунальні послуги. Однак недобре було б позбавити людей відповідальності за простори, де вони живуть, від потреби принаймні частково сплачувати рахунки. Це загрожує появою “синдрому  вихованої безпорадності”. Простіше кажучи, звиканням до безсилля, втратою ініціативності та віри в себе.

“Людині після стресу потрібно чимось зайнятися.  — Пояснює Катерина Стражир, координаторка прихистку в Лукавцях. — Якщо за тебе будуть виконувати всі твої функції, то для чого виходити з цього стану стресу? Тому ми всіх селили з умовою, що люди будуть допомагати облаштовувати цей шелтер”. Також у Лукавцях погодили, що мешканці прихистку самі платитимуть за електроенергію.

Все частіше адміністраторки та адміністратори замислюються про  переформатування роботи прихистків на свого роду реабілітаційні центри. Щоб люди сприймали їх як лише тимчасове житло. І одночасно, щоб це були місця, де можна отримати нові знання й навички, ресурси, щоб рухатись далі. На думку Келій, такі зміни означатимуть вкладання “не у стіни, а в людей”.

Вулик

До прикладу, в прихистку “Вулик”, який на початку березня відкрили в Коломиї, спершу довелося багато “вкласти у стіни”. Зокрема за підтримки HWI там встановити систему опалення, сантехніку, меблі для двох кухонь. Та це не головна мета, а лише планка гідних житлових умов. “Для нас це не просто гуртожиток сімейного типу, а місце для інтеграції та соціалізації. — Пояснює співзасновниця й координаторка прихистку, голова ГО “Трикутник” Соломія Зінець-Мацишин. — Тут ми будемо спілкуватися з кожною сім’єю про їхні потреби, складати для них план розвитку. Фахівці з працевлаштування вчитимуть їх, як писати резюме, як поводитись на співбесіді. Також у планах допомагати людям освоювати нові професії, мотивувати місцевий та релокований до Коломиї бізнес влаштовувати на роботу переселенців. Адже приїхали люди з різними знаннями та вміннями, фахівці, яких раніше тут не було. Зінець-Мацишин переконана, що це може дати поштовх для бізнесу. 

Нині вже маємо успішний досвід такої співпраці. Такою є історія Федора Хом’яка, який народився в Коломиї, та все своє доросле життя, до 2022 року, мешкав у Херсоні, створив там сім’ю. Федір — моряк торгового флоту. Працював у великій міжнародній компанії. Після окупації міста йому вдалося виїхати, й чоловік повернувся до Коломиї. “На березі”, як висловлюється Хом’як, його фах не потрібен, тож роботу вдалося знайти не відразу. У ГО “Трикутник” Федора сконтактували з релокованим бізнесом із Краматорська, авторською майстернею, яка виготовляє ножі, в тому числі й для ЗСУ. Робота не за фахом, але це те, що допомагає рухатись далі. “Мені часто передзвонювали — Розповідає Федір Хом’як. — завжди щиро, по-людськи цікавилися, чим можуть допомогти. Дали номер цієї роботи, де я й по сьогодні. Почав працювати й подивився, що в цій майстерні роблять — це свого роду мистецтво. Приємно бути частинкою майстерні яка надихає, особливо в цей час. І наших військових, і просто людей”.

Жити далі

Без сумніву, важливо щоб люди могли забезпечити свої найнагальніші потреби. Аби мали де зупинитися, мали з чого приготувати поїсти. Аби рахунки за комунальні послуги не вганяли в депресію. Але ж не можна постійно бути в режимі виживання, постійно покладатися на допомогу ззовні.  Рано чи пізно треба робити наступні кроки. 

З іншого боку, ця допомога (і гуманітарна, й психосоціальна, і прихистки) існує для  того, щоб колись стати зайвою. Щоб поступово переселенці твердо стали на ноги й почали обходитися без неї. Могли знайти добру роботу, забезпечувати себе й свої сім’ї. Винаймати окреме житло. Почуватися впевнено Не забуваймо, що прихистки, продуктові набори — це вимушена тимчасовість. Милиці, які треба відкинути. Добре, що вони є. Та ці речі найкраще прислужаться,  якщо одного для допоможуть людині вистояти, а колись вона скаже: “Дякую, вже не треба, я далі сама”.