«Ми хочемо знати що буде з нашим майбутнім». Про Маніфест молоді України

Війна сильно вплинула на життя української молоді. Хтось втратив(ла) дім, рідних чи друзів. Хтось — звичне середовище, можливість просто вчитися, розвиватися й планувати своє майбутнє. Натомість молоді люди мусять виживати в обставинах повномасштабного вторгнення Росії, а планувати — як будуть відбудовувати й розбудовувати країну.

Про становище та орієнтири української молоді. Й також про Маніфест, у якому вона висловила те, що вважає найважливішим, читайте в матеріалі.

Хто змінює світ

Молоді люди не раз перевертали світ догори дриґом. І мова не лише про перевороти, що починаються на барикадах. Ньютон заклав основи диференціального та інтегрального числення, а також вперше сформулював Закон всесвітнього тяжіння поміж 23 і 25 роками свого життя. Ейнштейн опублікував Спеціальну теорію відносності у віці 26 років. Обидва випередили свій час і влаштували чи не найбільші наукові перевороти за всю історію людства. Жанна д’Арк очолила французьке військо коли їй було 17 (а в 19 її стратили). Пакистанська правозахисниця Малала Юсафзай стала активісткою в 11 років, коли почала вести блог про життя в окупованому талібами місті. У 17 за її “боротьбу проти придушення молоді та дітей і за право дітей на освіту” Малалу нагородили Нобелівською премією миру.

Так, молодь завжди була рушієм змін. Молоді люди виявлялися тими, хто не хоче мирися зі застарілими уявленнями чи про Всесвіт, чи про суспільний лад. А все ж, їм складно відстоювати свої переконання. До їхніх ідей часто ставляться з недовірою. Їхнім поглядам протиставляють скептицизм, мовляв: “Ви ще життя не знаєте…” Та більше здорового грузду було б у словах: “Вас ще не переконали, що боротись немає сенсу. Ви ще намагаєтеся щось покращити. У вас вдосталь сил та наполегливості, щоб змінювати світ”.

Війна і люди

Молодь України, як, зрештою і всі українці, зараз у дуже складному становищі. З 2014 року триває війна, з лютого 2022 — вже не гібридне, а повномасштабне вторгнення Росії. Згідно з дослідженням “Youth Leadership in Crises”, яке навесні 2024 року провели ГО “СТАН” та ГО “Дівчата” у співпраці з та за фінансової підтримки чеської гуманітарної організації “Людина в біді”, війна дуже змінила умови життя молодих україн(ок)ців. “Постійні обстріли, фінансова нестабільність, переселення (як в межах України, так і за кордон),  розлука з родиною — все це, та безліч інших викликів, вплинуло на рівень життя молоді”. Зокрема й фінансова скрута, втома та вигорання, постійна тривожність і навіть ПТСР. Попри все, згідно з дослідженням, молоді люди “відчувають себе важливою складовою українського суспільства.  Вони сприймають змінотворення як можливість для саморозвитку та обʼєднання з іншими. Вони цінують своє право бути відповідальними й бути причетними до глобальних змін”.

Маніфест

Вже кілька років ГО “СТАН” з партнерами втілює програму “Молоді амбасадор(к)и розмаїття” (Young Diversity Ambassadors — YDA), покликану допомогти молоді, яка починає свій шлях в активізмі. Програма дає можливості для навчання і розвитку, дає менторську та фінансову підтримку для втілення важливих проєктів. Разом з тим довкола YDA зібралося середовище небайдужих активних людей, і саме в цьому середовищі виникла ідея написати Маніфест, щоб висловити найважливіші проблеми та потреби молодого покоління. Маніфест, про який далі піде мова — це голос української молоді.

До творення Маніфесту долучилися не тільки активісти й активістки, й не тільки учасни(ці)ки програми Молоді амбасадор(к)и розмаїття. Загалом різні люди з різних соціальних груп, різних куточків України (в тому числі й з тимчасово окупованих територій). “Я не з усім погоджуюся, але я дуже поважаю те, що ці думки зібрані та озвучені. — Пояснює Ксенія Уколова, учасниця програми “Молоді амбасадор(к)и розмаїття, співавторка Маніфесту”. —  Це зріз думок суспільства. Він може не резонувати абсолютно кожному в якихось мікродеталях, але він відображає реальний стан речей”. “Я часто бачу в інформаційному просторі, що молодь висловлюється: “Нам нема що робити в України, нас кинули.Треба їхати за кордон”.  — Продовжує проєктна  менеджерка ГО СТАН, фасилітаторка освітніх подій Валерія Ткаченко, — Та ці люди не говорять, які проблеми й потреби в них є. А Маніфест, якраз декларує потреби суспільства. Молоді люди мають змогу висловити свої думки й транслювати їх на широку авдиторію, в тому числі й на людей, що приймають рішення”. 

Автор(к)и Маніфесту сформували 12 тез, у яких виловили бачення теперішніх проблем, та шляхів їхнього розв’язання. “Основна концепція Маніфесту — це роль молоді у повоєнній розбудові. — Пояснює Ткаченко. — Ми концентруємось саме на такому формулюванні, а не “відбудова”, бо дуже хочемо не лише відновлювати те, що було втрачено, а будувати нове, будувати краще й застосовувати підходи та погляди молоді”.

Кожна теза має лаконічну форму, свого роду гасло. На основі коротких гасел художниця Маша Вишедська створила серію плакатів, якими й проілюстрований цей текст. А от ширше значення кожної тези молоді люди пояснили за допомогою відео. Записали серію роликів, де сформулювали кожну тезу Маніфесту й глибше пояснили її значення.

Коротко про головне

Почнімо з першої тези: “Нам потрібні доступні міста. Я хочу, щоб кожному і кожній було комфортно жити в наших громадах!” Молодим людям важливо, щоби в процесі розбудови міст враховувалися критерії доступності, екологічності просторів. Також, як зазначено в Маніфесті, мова не тільки про “фізичні зміни інфраструктури, але й розробку технологічних рішень, які підвищать автономію і самостійність для маломобільних груп”.

Близькою до цього є теза: “Я б хотіла вчитися у своєму місті, але їду в мурашники, бо можливості там”. Молодим людям важливо стимулювати місцеву владу забезпечувати якісну освіту для сільської молоді, заохочувати відкриття молодіжних просторів, запрошувати фахівців працювати в селах.

Автор(к)и Маніфесту висловилися і про важливість постколоніального переосмислення. “Нам не розповідали про деколонізацію в школі”, — кажуть вони. Або ж: “Важливо любити всю Україну, а ті регіони, що в нас намагаються забрати – ми маємо любити ще більше”. Таким чином молодь наголошує на потребі збереження культурної та історичної спадщини регіонів, особливо тих, що були, або досі є під окупацією. Йдеться і про документування історій, і про збереження мови, традицій та  культурних пам’яток. 

Цікаво, як молоді люди бачать модель своєї взаємодії із владою. Вони розуміють, що йдеться саме про співпрацю, про взаємну потрібність: “Владі потрібна молодь. А молоді – сприятлива політична система”. Разом з тим, їх не задовольняють пасивні ролі: “Я хочу вирішувати, а не бути інструментом чужих рішень”.

Молоді люди переконані, що мир —  це не тільки відсутність війни (адже “невеликі конфлікти теж впливають на “відчуття миру” всередині громади”). І вони усвідомлюють, наскільки зараз важливо налагоджувати діалог між різними соціальними групами. Це допоможе мінімізувати конфлікти, що виникають через непорозуміння або стереотипи. “Суспільство потребує простір для діалогу в громадах. Нас ніхто не вчив як говорити з ветеран(к)ами, молодими вдовами й людьми з інвалідністю”. — Йдеться у Маніфесті.

Також для молоді важливо, щоб суспільство не стигматизувало людей, які залишилися в окупації. “Я хочу бути голосом тих, кого не чути —  тих, котрі під окупацією”.

Насамкінець варто сказати й про потребу в підтримці. Молоді люди усвідомлюють наскільки важливо налагоджувати зв’язки, як поміж громадянами всередині країни, так і з партнерами за кордоном: “Україні потрібен обмін досвідом з іншими державами”. Також у Маніфесті бачимо виразний голос про те, що молодим людям важко, що вони теж потребують опори.  “Багато людей травмовані війною. Приймаємо це і працюємо над мінімізацією наслідків”. “ Нам потрібна підтримка для пошуку себе, бо зараз ми не можемо задовольнити базові потреби”.

Quo Vadis?

Особливо привертає увагу остання, дванадцята теза Маніфесту: “Ми хочемо знати що буде з нашим майбутнім”. Адже зараз молодь не просто спостерігає за змінами, а всіма силами намагається впливати. “Ми готові боротися за мир, в якому наші голоси почуті, наші традиції поважають, і де кожен крок до Європи робиться з упевненістю у власній унікальності”, — йдеться у поясненні для цієї тези. Та очевидно, що молоді люди хочуть розуміти, які гарантії безпеки матиме Україна в майбутньому, що саме дасть нам Євроінтеграція тощо.

Так ми знову повертаємося до думки про співпрацю влади та молоді. Звісно, владі потрібні молоді люди, їхній розум, їхнє бачення, їхня енергія та наполегливість. Та й молодь, своєю чергою, потребує справедливої, прозорої політичної системи, і потребує взаємодії з нею. Адже ідеї, візії молоді не варто консервувати у вузьких колах однодумців.  “Я вірю в те, що досягти змін можна, якщо лобіювати це серед об’єктів, що мають вплив на реалізацію молодіжних державних політик. — Пояснює Ксенія Уколова. —  Адже в Маніфесті не тільки те, що стосується молоді. Там питання комфорту існування, комфорту реалізації власних прав, потреб і бажань. Мені здається, що коли цей Маніфест буде представлено, то з’являться зацікавлені представники органів державної влади. Вони побачать у ньому такий сенс, який ми закладали, й допоможуть нам з його імплементацією на рівні України”.