Вулиці та міський транспорт, магазини, кафе, соціальні центри й установи  —  одні для всіх. Очевидно, що й для всіх вони мають бути однаково доступні. На жаль, це не зовсім так.

Людям на кріслі колісному, чи на милицях фізично складно потрапити до деяких приміщень. Вже й не кажучи про те, щоб почуватися там комфортно. Важко й незручно рухатися тротуарами, переходити дорогу. Це можна сказати й про людей, у яких є глибокі порушення зору чи слуху, або інші інвалідності. Навіть, якщо у вас всього лиш валіза на коліщатках — дістатися з нею до потяга ще той квест.

Водночас проблеми безбар’єрності, які завжди були важливими, постають дедалі гостріше. Росія напала на Україну. Щодня гинуть люди, хтось втрачає руки, ноги, зір, слух… І на передовій, і в містах або селах, що здавалося б, відносно безпечні.

А що робити? Бідкатися, що інфраструктура в нас така собі, що довкола не так, як мало би бути — не допоможе. Треба закочувати рукави й працювати щоби було, як треба. Як і з ким працювати — читайте далі.

Безбар’єрність потрібна всім

У попередніх публікаціях ми розповідали, що після вступних воркшопів програми «Молоді амбасадор(к)и розмаїття» учасни(ці)ки обирають напрямки, в яких планують розвиватися далі. Продовжують навчання на вужче зорієнтованих, а відповідно й ґрунтовніших тренінгах, частину з яких СТАН проводить спільно з партнерами, які експертні у тих чи тих темах. Молодим людям, яких цікавить інклюзія, безбар’єрність дуже пощастило, адже в них є можливість працювати з  Чернівецьким об’єднанням «Захист», що має великий досвід у сферах доступності, безбар’єрності, захисту прав людини та підтримки соціально вразливих верств населення. Голова організації — Марія Нікітіна — одна з провідних експерток в цій темі. Вона членкиня Ради безбар’єрності при Кабінеті Міністрів України, залучена експертка при формуванні «Довідника безбар’єрності» тощо.

Тренінги «Громади рівних можливостей, інклюзивний простір, інструменти демократії» зараз проходять у Чернівцях, в гостях у «Захисту». Найближчий очікується в грудні 2024. А з попередніх воркшопів бачимо, що учасниці й учасниці повертаються з Чернівців просто таки захоплені. В чому ж секрет? «Ми говоримо про інклюзію і безбар’єрність не тільки з огляду на потреби людей з інвалідністю. — пояснює Марія Нікітіна. —  Це ширше поняття, й коли ми розкриваємо його для молоді, їм стає цікавіше. Вони розуміють, що інклюзія та безбар’єрність — це й для них, і для їхніх друзів, колег». 

Справді, безбар’єрні рішення — це для й для вагітних жінок, і для батьків, які виховують малих дітей. І для тих, хто тимчасово на милицях, Для людей похилого віку. Це й для людей із порушеннями зору, причому не тільки з глибокими, адже будь-хто може зламати чи розбити окуляри. Безбар’єрні рішення допомагають людям з порушеннями слуху та мови. Уявіть, як їм викликати поліцію або пожежників: треба написати комусь, хто може розмовляти, й зателефонувати відповідним службам (а часом біда трапляється вночі, коли друзі сплять). Це й для подорожніх: коли хтось тягне за собою валізу на коліщатках, то відчуває всі перепони, які тільки можна.

«Мені все на тренінгу було в новинку. — розповідає Кір Немічев, — Марія  відповідала на всі, навіть найтупіші мої питання. Дуже терпеливо все розяснювала. Про інклюзивне спілкування та хейтспіч, інклюзивність нашого міста (я тепер ходжу вулицями й жахаюся)».

«Найперше: сподобалось подачею матеріалу. — міркує Нестор Большаков. — Вони зробили це неймовірно. Знайшли межу, коли інформації багато, та лишається простір невідомого, про що хочеться дізнатися більше. Та й сама манера подачі. Марія це проводила, можна сказати, у вигляді стендапу, розбавляючи інформацію історіями зі свого життя, які пам’ятаю досі. У цілому вони дуже яскраві, привітні люди».

Амбасадори й амбасадорки, які приїздили в Чернівці на воркшоп, мали можливість не тільки послухати теорію, а й перевірити доступність міста на собі. Покататися на кріслі колісному, пройтися з білою тростиною. «Я був у групі, яка досліджувала на доступність парк Шевченка, що навпроти готелю Буковина. — пригадує Нестор. —  Проблеми виникли вже як виїхати на кріслі колісному від готелю до пішохідного переходу. Там старі тролейбусні рейси, в яких колесо забивається і без сторонньої допомоги не пройти. До переходу виїхати неможливо, бо перед ним розбита бруківка. Доводиться об’їжджати через проїжджу частину. Також керівниця групи сказала, що треба дослідити громадську вбиральню парку. Я пішов. Туалет для людей з інвалідністю там є, але двері шириною 60 см, найменші з усіх. І захаращено якимось реквізитом: статуями попугаїв, стерном від корабля… Ні добратися, ні розвернутися. А ще, аби потрапити в цей туалет, треба мати хрестову викрутку, бо там дещо прикручено на шуруп. Звучить абсурдно, але в мене є фото. Насправді це дуже сумно».

Такий підхід допомагає привернути увагу молоді, підштовхнути до дій. «Це вже для них як тригер. — пояснює Марія Нікітіна. — Вони розуміють, що так бути не може, і з цим щось треба робити». Нестор Большаков розповідає, що воркшоп у Чернівцях вплинув на його розуміння інклюзивності, безбар’єрності, й тепер він хоче домогтися змін у своєму місті: «Плануємо в Івано-Франківську провести інформаційно-адвокаційну кампанію. Хочемо донести, що місто не є безбар’єрним, що дуже багато просторів недоступні. Хоча в місті й покращилася інфраструктура, цього недостатньо».

Поради для облаштування вашого простору

«ГО Захист»  консультує організації, установи, спільноти, які прагнуть бути інклюзивними. Працює з медичними закладами. Проводить тренінги для персоналу щодо роботи з пацієнтами з інвалідністю. Тестує простори лікарень на доступність, а потім готує рекомендації, що і як можна покращити.

Ще один приклад. Нещодавно ГО «СТАН» започаткувала в Івано-Франківську новий ресурсний центр для молоді (про це ми невдовзі розкажемо більше), і ще на етапі ремонту Марія Нікітіна проводила аудит приміщення й міського простору неподалік, спілкувалася з будівельниками, пояснювала, що треба врахувати. Ми попросили її розповісти, як відбувається такий аналіз і на що слід звертати увагу.

«Враховуємо елементи безбар’єрних рішень для всіх груп населення. — розповідає Марія. — Це не так, що я буду звертати увагу тільки на доступність для людей на кріслі колісному.

Рухаємося від зупинки до пішохідного переходу й тестуємо де є бар’єри. Якщо є, то можемо написати в міськраду рекомендації. Наближаємось до будівлі й дивимося чи є паркомісця для людей, які керують авто і мають інвалідність. Такі паркомісця повинні бути розміщені не далі, як за 50 м від входу, й мати розміри принаймні 3 на 5 метрів. Тоді зручно широко відкрити двері, викласти крісло колісне, чи інший допоміжний засіб.

Йдемо до входу. Якщо там сходинки, то радимо встановити пандус: не вужчий, ніж 1.20 м, обладнаний дворівневими поручнями. Кут нахилу має відповідати нормам. Якщо сходи вище одного метра — рекомендовано встановлювати мініліфт або електричний підіймач.

Далі говоримо про безпороговий доступ до будівлі та в самій будівлі. Поверхня має бути рівною. Двері мають бути шириною 90 см, або більше, щоби можна було проїхати на будь-якому кріслі колісному.

Звертаємо увагу на тактильні смуги. Одні — це направляючі, які вказують людям з порушеннями зору напрямок руху. Інші — плитки, які мають пухирці; їх встановлюють за 40 см до зміни руху. Люди, які користуються білою тростиною, відчувши таке покриття, розуміють, що далі може бути вхід до будівлі, сходи, ліфт, пішохідний перехід або якась небезпека. Якщо є сходинки, продубльовані пандусом, то на першій та останній сходинках повинні бути тактильні смужки жовтого кольору (це останній колір, який люди з глибокими порушеннями зору, вирізняють з-поміж інших).

Обов’язково перевіряємо вбиральню, й вона має бути не меншою ніж 1.85 на 1.65 м, але бажано більшою. Унітаз треба встановити так, щоб до нього зручно під’їхати. Бажано, щоб поручні можна було відкидати. Не всі ними користуються, а для багатьох вони можуть бути перешкодою.

Під рукомийником не варто розміщувати якихось тумбочок, бо через них не можна наблизитись. Дзеркало слід встановити під кутом, щоб людина на кріслі колісному могла себе бачити. Гачки для речей — не вище як 120 см. Для тримання милиць чи палиць — не вище 150 см. Взагалі ці гачки дуже потрібні, бо без них допоміжні засоби реабілітації падають на підлогу й доводиться підіймати.

Якщо є скляні двері чи інші прозорі поверхні, то на них слід наклеїти позначку жовтого кольору, щоб люди з глибокими порушеннями зору могли їх побачити.

Для людей з порушеннями слуху важлива можливість прочитати всю інформацію, яку інші люди чують. І загалом персоналу просторів треба пам’ятати: людям з порушенням слуху необхідно все показувати, давати прочитати, а людям з порушеннями зору — розповідати, описувати, де що розташоване.

Якщо мова про простір, де люди будуть проводити час (кафе, чи громадський центр) маємо дбати, щоб там було комфортно й безпечно. Бажано, щоби столи мали якнайменше ніжок внизу. Тоді люди, які користуються кріслом колісним або милицями, зможуть за той стіл сісти (багато ніжок чи перетинок — це бар’єри). 

Якщо в просторі є кухня, то подбайте, щоб кава, чай, чашки були продубльовані як на верхніх, так і на нижніх полицях. Тоді людина на кріслі колісному зможе сама дістати, що їй потрібно».

Ясна річ — це далеко не весь перелік рекомендацій. Але можемо їх  доповнити однією універсальною: пам’ятайте про доступність вашого простору, не лінуйтеся, й не соромтеся консультуватися з тими, хто в цьому експертний. Вам радо підкажуть і допоможуть.

Не критикою, а пропозиціями

Багато проблем із доступністю треба розв’язувати разом з місцевим самоврядуванням. Та часом складно налагодити співпрацю, домогтися, щоб вас почули, тож ми попросили Марію Нікітіну поділитися досвідом.  «Треба приходити не з критикою, а з пропозиціями. — каже експертка. — Ми продумуємо кожен крок, і аж тоді йдемо на зустріч до влади. Це добре працює. Хіба як пропозиції не спрацювали, тоді вже можна критикувати».

Дуже допомагають і спільні інформаційні кампанії. Марія пояснює, що місцеве самоврядування зазвичай підхоплює ідеї розповідати про ті чи ті важливі речі. Тут кілька переваг. З одного боку, аудиторія буде ширша. З іншого — місцева влада, яка сама ж і пояснювала, як це важливо, не зможе потім просто відмахнутися: «Ні, не будемо це робити, бо не на часі».

Проєкт «Мережа для демократії: будуємо майбутнє з європейськими лідерами_ками завтрашнього дня»» реалізується громадською організацією «СТАН» та ActionAid у партнерстві з  ГО «Центр суспільних трансформацій ТЕНЕТ», ГО «Інсайт», ГО «Чернівецьке об’єднання «Захист» за підтримки Міністерства закордонних справ Данії. даний проєкт є частиною програми «Молоді амбасадори_ки розмайття». 

Це програма для молоді та молодіжних працівників з посилення соціальної згуртованості для створення інклюзивного, мирного суспільства, мінімізації ймовірності конфліктів, що виникають між різними групами, та прискорення процесу інтеграції молодих людей з числа ВПО. Програму реалізує громадська організація «СТАН» у партнерстві з альянсом за права, рівність та міжнародну солідарність «ActionAid» за підтримки Disasters Emergency Committee (DEC), Global Fund for Children (ША), Terre Des Hommes (Німеччина) та IM Swedish Development Partner (Швеція).